Конечно, нелегко прожить на этом свете,
В наш очень непростой, коварно-лживый век …,
Но за дела свои пред Богом все в ответе, –
И тот, кто без Христа и верный человек …
Взываю я ко всем, кто вдруг остановился
Перед избранием дальнейшего пути
В раздумьях тягостных …, но так и не решился, –
Каким же всё-таки путём теперь идти?
На перепутьи же опасно оставаться
И перед выбором растерянно стоять …
Ты душу распахни! Дай Слову внутрь ворваться!
Да из себя позволь достойный плод ваять.
И если встанешь ты на верную дорогу,
То сразу ощутишь блаженства благодать,
А радости тепло, сначала понемногу,
Лавиною тебя начнёт переполнять!
И ты уже не здесь! А будто в поднебесье!
Плывёшь туда, к заре, в заоблачную даль
И воздаёшь хвалу торжественною песней,
Забыв про грусть-тоску и горькую печаль …
А в сердце расцветут чудесные желанья: –
С великой верою и в праведности жить,
Стремиться стать скорей примером подражанья,
Любить, как Иисус, как Он добро творить!
Так, дай же возгореть в душе святому свету
Да истинной любви излиться через край!
Отринь грехи и зло, пусть канут они в лету!
И Бог перед тобой откроет двери в Рай …
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
